За сприяння Ігоря Артюшенка в Дніпровському районі встановили нові поштові скриньки

140 нових поштових скриньок встановлені в будинку по вулиці Ладозька, 16. Кошти на закупівлю виділив народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко.

Підтримка активних мешканців, які створили ОСББ, останні п’ять років була пріоритетом в роботі парламентаря. За сприяння народного депутата в Дніпровському та Заводському районах міста Запоріжжя вдалося реалізувати низку масштабних проектів, направлених на розвиток ОСББ. Зокрема, це заміна старих вікон на металопластикові в 78 багатоповерхівках ОСББ, встановлення та реконструкція дитячих і спортивних майданчиків, встановлення системи освітлення на прибудинкових територіях, та інші.

Ігор Артюшенко: «Від того, чий виборець прийде на дільниці 21 липня залежить, що ми побачимо за вікном 22-го – проєвропейську цивілізовану Україну, чи невігласний, бідний, небезпечний «русскій мір»

Ігор Артюшенко – народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність». Останні п’ять років плідно працював в Парламенті в складі фракції партії «Блок Петра Порошенка». Виступав ініціатором і активно підтримував всі ключові реформістські законопроекти. За час роботи в Верховній Раді регулярно очолював рейтинги ефективності, як політик, який виконав найбільшу кількість обіцянок. Ігор Артюшенко визнаний одним з найбільш дисциплінованих нардепів – за п’ять років він пропустив лише одне засідання.

На поточних парламентських виборах Ігор Артюшенко балотується в списку партії «Європейська Солідарність». Напередодні дня голосування парламентар пригадав здобутки та поразки українського політикуму, а також розповів про основні виклики, які стоять перед партією «Європейська Солідарність» в Парламенті нового скликання.

– Минулого тижня відбувся останній сесійний день Верховної Ради VІІІ скликання – час підбивати підсумки. Яку оцінку ви дасте роботі Парламенту? 

– До нашого скликання і тих здобутків можна ставитися по різному. Але беззаперечним є той факт, що  наш Парламент був найбільш реформістським за всю чверть століття. По кількості прийнятих законів, по їх якості, по темпу, наше восьме скликання за ці п’ять років фактично працювало більше, ніж два попередніх разом узятих.

Темп нашої роботи був вкрай швидким, бо дуже великими були очікування українського народу від Парламенту, народженого Революцією Гідності. Українці хотіли змін, заради яких вони виходили на Майдан.

Але проблеми в сферах, які ми змінювали, до нас накопичувались роками, і навіть десятиліттями, тому в багатьох питаннях ми переважно виправляли помилки минулого. Декомунізація, реформа децентралізації, закон про мову, закон про очищення влади – всі ці зміни мали відбутися в далекому 91-му, одразу після здобуття Незалежності першим скликанням Парламенту. І те, що все це не робилося до нас десятиріччями – воно і призвело до Майдану і до всіх подальших подій.

Тому, якщо говорити про результати VІІІ скликання, я вважаю, що наше скликання було найбільш дієвим за всі роки Незалежності. Чи вдалося нам все встигнути? На жаль, ні. На це неабияк вплинув той факт, що наша політична сила залишилась сам-на-сам з проблемами в країні.

Згадаймо 2016 рік, коли три підписанти коаліційної угоди 2014-го року – партія «Батьківщина», «Самопоміч» і Радикальна партія вийшли з коаліції, вмили руки, залишивши відповідальність за країну на нас. На мою думку, вони це зробили керуючись пониженням політичного рейтингу влади.  Ці політичні сили пішли в опозицію і почали працювати за принципом «чим гірше – тим краще», і це, звичайно, вплинуло на темп прийняття важливих рішень, бо одразу виникла нестача голосів.

Тому темп 2015 року, коли основні зміни були розпочаті, ми змогли відновити тільки в 2017 році.  Саме в 2017-му році ми проголосували за низку важливих для країни реформ – медичну,  пенсійну, освітню та інші. Той період так і охрестили «осінь реформ».

З відкладенням прийняття важливих змін відтермінувались і результати від їх впровадження. Візьмемо хоча б приклад медичної реформи – реформа первинної медичної ланки мала стартувати з 2018-го року, але й досі в багатьох місцях переважна більшість медичних закладів ще не перейшла на нову систему фінансування, що не дозволяє ані покращити медичні послуги, ані підняти зарплати лікарям.

Така ж ситуація і з реформуванням правоохоронної системи, створенням антикорупційних органів, впровадження електронного декларування, системи Прозоро і ще багатьох сфер. Наша каденція запустила зміни, але результати українці побачать вже за декілька років і виключно за умови, якщо країну не розвернуть зовсім в інший бік.

І тоді говорити про їх успішність будуть всі, в тому числі і нова команда Зеленського. Але їх заслуги в тому не буде – просто в Україні імплементуватимуться ті рішення, які були проголосовані Радою раніше.

– Якщо говорити конкретно про команду партії Блок Петра Порошенка «Солідарність», і нині вже – партії «Європейська Солідарність». Назвіть основні, на вашу думку, поразки та здобутки представників політсили, до якої ви входите?

– Основними завданнями нашої політичної сили і, власне, Петра Порошенка звичайно було зміцнення обороноздатності країни, тобто всі законопроекти, які стосувались збільшення бюджетування Збройних Сил України і правоохоронних структур, всі законопроекти, які стосувались прозорого фінансування цих структур, все, що стосується міжнародної політики, звичайно, це, в першу чергу, заслуга Петра Порошенка і нашої фракції.

Величезний здобуток – безвіз. Мало хто вже згадує, але для того, щоб отримати його, потрібно було прийняти 144 законодавчих акти, в тому числі і непопулярні. 144 нових закони – і все для того, щоб українці мали змогу вільно дивитись на цивілізований світ.

Питання Асоціації з Європейським Союзом. У 2014 році ж ніхто навіть не вірив, що ми зможемо здобути економічну частину угоди, ми йшли до неї три роки, але зрештою нам це вдалося.

Виборчий кодекс це також велика перемога. Декілька років наша фракція наголошувала на необхідності зміни виборчого законодавства, і нарешті, на останньому тижні роботи, нам вдалося зібрати необхідну кількість голосів.

Я можу із впевненістю сказати, що останні п’ять років саме наша політична сила докладала максимум зусиль для розбудови сучасної демократичної європейської країни.
З того, що не встигли – виділю три основні, на мою думку, пункти. По перше, ми прийняли революційний закон щодо відкритої прозорої приватизації державної власності, але він, як і багато чого іншого, на жаль залишився не імплементований Урядом. Це сталося тому,  що всі роки держпідприємства використовувались як корупційна кормушка для тих чи інших політичних сил, які намагалися отримати владу. Тому цей етап був зупинений на рівні вже його реалізації, хоча Верховна Рада свою частину роботи виконала.

Другий момент – це впровадження  податку на виведений капітал. Важке рішення, але воно дало б змогу значно пришвидшити зростання ВВП країни. Так, у цього рішення були і міжнародні опоненти, і опоненти в Парламенті. Власне через те ми і не спромоглися проголосувати в цілому за цей закон.

І трете, це звичайно відкриття прозорого ринку землі, якого теж не сталося. І це вже напевно завдання нового Парламенту, бо ці всі постійні мантри про нашу неготовність до ринку землі протягом останніх вісімнадцяти років призводять до ще більшого пограбування найціннішого українського багатства.

Говорячи про помилки, вважаю, що ми помилились в контексті саме комунікації з суспільством. Тобто ми програли не війну в Парламенті, не війну за українську державу на фронті, чи в економічній площині. Ми програли включно інформаційну кампанію.

На жаль, ми не змогли доступно і масово донести до кожного українця всі засадничі революційні здобутки. На то є багато причин, і головна з них – нерівність сил в інформаційному просторі. Всі ці роки переважна більшість центральних і найбільш рейтингових телеканалів належали і досі належать опонентам, ми не мали до них доступу, а тому не могли достукатись до людей, роз’яснити їм, чого чекати від змін. Проти нас здійснювались постійні інформаційні атаки, в тому числі і зі сторони агресора.

Не треба забувати, що війна, яка точиться з Росією проти України – то гібридна війна, і вона не починається з танків і не закінчується танками. Вона починалась з інформаційної обробки, основним завданням якої було посіяти зерно зневіри до української влади серед самих українців. Можу сказати, що мета в більшості була досягнена російським агресором. Досягнена, не дивлячись на те, що представництво Європейського Союзу, всі посли Великої сімки, представники найуспішніших і найбагатших країн, представники США, Канади, Австралії, країн Євросоюзу – тобто всі офіційні авторитетні міжнародні держави та інституції робили всі ці роки заяви про те, що Україна вперше рухається шляхом реформ, про те, що за останні п’ять років зроблено більше, ніж за попередні 25 років.

Пригадайте слова посла ЄС в Україні Х’юга Мінгареллі, який сказав, що в Україні у важких умовах була впроваджена низка реформ, і ті, хто їх не бачить, – «або ідіоти, або люди з обмеженою точкою зору». Тобто для світового успішного демократичного співтовариства результати нашої роботи були очевидними, про що вони публічно говорили. Але, як показали вибори навесні, переважна більшість українського народу змін не бачила. Виникає питання: чому європеєць бачить зміни, а українець не бачить? Відповідь одна – інформаційна складова. Бо європеєць оцінює об’єктивну картину, а наш виборець включає «Інтер», 112 канал, 1+1, Ньюзван, і кожну добу, кожного вечора протягом п’яти років слухає, як все в країні погано, та яка погана влада.

На жаль, ми не встигли переключити ці інформаційні потоки на українську складову. І тому є причина. Бо ми – демократична партія і завжди виступали і виступаємо за свободу слова, в той час як наші опоненти замінювали поняття «свобода слова» на «свободу брехні».

Втім, незважаючи на це, я гордий за ці п’ять років, за команду, з якою я працював, і я пишаюся тим, що було зроблено. Я впевнений, що нащадки оцінять цю роботу.

– Після президентських виборів в багатьох партіях відбулась міграція членів. Не оминула така участь і БПП, тепер вже «Європейська Солідарність». Як ви розцінюєте зміну партквитків? І чому ви особисто вже багато років залишаєтесь прихильником однієї політичної сили?

– До зміни партквитків ставлюсь нейтрально. Так склалось історично,  що  в будь-якій партії влади  є люди, які приходять відверто для того, щоб обійняти якусь посаду. Вони приходять, скоріш, не через ідеологічні переконання, а виключно через таку пристосуванську позицію. Звичайно, після програшу в другому турі президентських виборів такі люди залишили наші лави, певно, щоб знову спробувати розжитися посадами. Чи я схвалюю таке їхнє рішення? Чесно кажучи, мені набагато морально простіше, коли таких людей в партії нема.

В той же час після президентських виборів  ми побачили потік написання нових заяв на членство в партії, і це мене приємно вразило. До нас йдуть ідеологічно вмотивовані люди, вони розуміють, що відбувається в країні, а тому вже хочуть особисто вплинути на те, щоб реванш в Україні не відбувся.

– Зі зміною назви відбулись зміни в самій програмі партії?

– Після президентських виборів в партії відбулось багато змін. Як я вже казав, частина людей-пристосуванців пішла пристосовуватись в інші політичні сили. А інша частина суспільства почала активно вступати до наших лав.

Наша партія активно співпрацювала з громадською організацією «Справа Громад». Результатом цієї співпраці стали громадські праймеріз, завдяки яким ми оцінили, хто є новими лідерами, за якими піде український державницько-налаштований виборець.

До речі, на результат праймеріз  впливала не тільки кількість голосів, але й те, скільки людей проголосували «за», а скільки «проти» кандидата. Насправді багато людей відсіялось через те, що їх рейтинг був менший, ніж їх антирейтинг. Тому я вважаю, що оновлення політичної структури –  вкрай правильна річ, яка потрібна для того, щоб нові люди, які до цього не займались політикою, чи займались виключно політикою місцевого масштабу, отримали змогу розвивати країну вже на великій політичній арені.

Звичайно, сама ідеологія партії залишається незмінною. Ми – єдина політична сила, яка своїм першочерговим завданням ставить вступ України до ЄС та НАТО.

Наша політична сила розуміє, що є чітка формула успіху, якою рухались цивілізовані країни. І якщо ми цю формулу успіху накладаємо на українське законодавство, на українські регулюючі акти, на українську систему відношень «держава-людина», то ми в будь-якому випадку станемо такою самою успішною, багатою і демократичною країною.

Рецепт побудови успішної країни для всіх однаковий. А от рецепти неуспішної побудови країн у всіх різні. Тож не треба вигадувати велосипед – треба рухатися в цивілізований світ, і все інше додасться, коли ми туди прийдемо.

Важливо, що на цьому шляху нас стримує російська агресія. І тут наша позиція також незмінна: ми прагнемо миру, але через перемогу, а не через капітуляцію.  Тому у подальшій роботі партія «Європейська Солідарність» продовжуватиме підіймати питання обороноздатності, модернізації Збройних Сил, питання звільнення наших полонених, питання розширення санкцій проти російського агресора.

–  «Європейська Солідарність» тепер – опозиція. Які головні завдання і виклики стоять перед політсилою в парламенті нового скликання?

– Наше головне завдання в опозиції – не допустити капітуляції, не допустити реваншу проросійських сил, не допустити відміну закону про люстрацію, відміну закону про мову, відміну закону про декомунізацію, тобто не дати згорнути все те, що ми вкрай важко здобували усі ці п’ять років після Революції Гідності. І головне – не допустити розвороту країни на 180 градусів. Розпочатий успішний рух в ЄС і НАТО має бути продовжений за будь-яких обставин. І тут вже питання до Зеленського. Або він так само рухатиметься у відкрите цивілізоване суспільство європейських країн, і ми в цьому тоді будемо йому допомагати, або він не захоче цього робити, і тоді звичайно ми, як політична сила, і, як громадяни своєї країни, зробимо усе залежне, аби розвороту країни до Росії не відбулось.

– Запорізька область представлена 15 кандидатами в народні депутати від партії «Європейська Солідарність». Серед них ви – єдиний досвідчений політик. Що можете сказати про своїх однопартійців? Хто з них має найбільше шансів потрапити до Парламенту?

– Оновлення Запорізької команди якраз відбувалось через відкритий праймеріз, і всі  кандидати від Запоріжжя його успішно пройшли.

Партія «Європейська Солідарність» висунула людей, які не перебували на державних посадах, але разом з тим, кожен з них є регіональним лідером і професіоналом в своїй сфері. Це молода, але професійна команда. Кандидатами по мажоритарних округах Запоріжжя стали депутати Запорізької міської ради Олександр Константинов та Микола Бєлий і ветерани АТО Валерій Прозапас і Андрій Хімічев. Виходячи з тих викликів, які стоять перед нами сьогодні, я переконаний що саме ці люди зможуть вести країну європейським шляхом і не допустити реваншу в Парламенті.

Що стосується шансів – коли останнім часом я бачу найрізноманітніші соціологічні дослідження, особливо місцеві, в мене відбувається когнітивний дисонанс. Бо невідомо звідки з’являються назви якихось соціологічних служб, дослідницьких центрів, ще невідомо яких структур, які, на моє глибоке переконання, беруть цифри зі стелі, або пишуть “на коліні”. Бо є навіть такий термін «формуюча соціологія». Тобто спочатку пишуть в газеті чи на сайті якусь відверту маячню, потім її розповсюджують всіма можливими інформаційними каналами. І коли люди бачать ці невідомо звідки взяті результати, вони починають вірити тому, що озвучується. Це психологія –  людина тягнеться туди, де більшість. І людина вже сприймає не всіх кандидатів, а декілька конкретних прізвищ. Це маніпуляція, яка використовується з кожним роком все більше.

В той час у кожної політичної сили є своя внутрішня соціологія, яка не використовується для широкого загалу. Виходячи з неї  я впевнено можу сказати, що у кожного з наших кандидатів є шанси на перемогу в своїх округах.

Так само впевнено я можу сказати, що враховуючи волевиявлення в літній період, і відсутність часу роз’яснити політичні позиції, саме від явки залежить, яким буде наступне скликання Верховної Ради і Кабінет Міністрів. Переможе та політична сила, яка зуміє мобілізувати свій електорат.

Є принципова різниця між виборами до Верховної ради 21 липня і всіма можливими попередніми виборами. Всі роки нашої Незалежності за голоси українців змагались дві головні ідеології: прозахідна та проросійська. В 90-х роках це були демократи проти комуністів, в нульових – помаранчеві проти біло-блакитних, з 2014-го року – патріоти проти «вати».

Але тепер ідеологій стало три: прозахідна, проросійська та щось «безідеологічне».

Звичайно, партій в бюлетені набагато більше, і кожна з них своїми діями або бездіяльністю, усвідомлено чи не усвідомлено, але грає за одну з команд лідерів.

Перші приведуть країну в розвинений демократичний світ. Другі – в безнадійний темний мордор. А треті – в нікуди, в дезорганізацію та хаос. Бо неможливо привести хоч кудись, якщо не знаєш дороги.

Тож від того, чий виборець прийде на дільниці 21 липня і залежить, що ми побачимо за вікном 22-го – проєвропейську цивілізовану Україну, чи невігласний, бідний а головне – небезпечний «руський мір»,

Тому закликаю всіх патріотів гуртуватися і вже цієї неділі підтримати європейське майбутнє нашої країни.

 

Ігор Артюшенко разом з кандидатами в народні депутати від партії «Європейська Солідарність» Андрієм Хімічевим, Миколою Бєлим, Олександром Константиновим та Валерієм Прозапасом

Ігор Артюшенко про перспективи прийняття Виборчого кодексу: Сподіваюсь, що бажання зробити український парламент більш реформістським і сучасним все-таки переможе.

Які законодавчі ініціативи можуть стати законами наприкінці цієї каденції парламенту? Це та інші питання народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко обговорив в ефірі телеканалу «Рада».

Парламентар висловив сподівання, що Верховна рада VІІІ скликання все ж таки ухвалить новий Виборчий кодекс.

Я в першому читанні голосував «за» і звичайно буду голосувати «за» в цілому і наша політична сила буде голосувати також «за», але є противники нового Виборчого кодексу, переважно це кандидати, які обирались по мажоритарним округам, ті, які зараз балотуються від мажоритарних округів.

Але я сподіваюсь, що бажання реформувати українську політику, український парламент, зробити його більш реформістським і сучасним все-таки переможе, бо ми розуміємо, що половина парламенту це у нас мажоритарників, половина – списочників. Тут треба, щоб голоси знайшлись, звичайно за рахунок депутатів-мажоритарників. Подивимось, бо всі політичні сили, принаймні ті, що в 2014 році підписували коаліційну угоду – вони всі зазначали, що будуть голосувати за Виборчий кодекс за відкритими списками без мажоритарки. Є підписи лідерів цих політичних сил і завтра ми вже побачимо, чого варта ця обіцянка і цей підпис, – зауважив народний депутат.

Серед інших ініціатив, які були підписані в угоді і не доведені до кінця, Ігор Артюшенко відзначив зняття недоторканності та низку реформ. Найбільш завершеною і вдалою політик назвав реформу децентралізації, розпочати впровадження якої вдалося лише нинішньому скликанню.

 – Це ряд реформ, які, я радий з того, що ми їх хоч розпочали, бо насправді за всі роки Незалежності просто про це говорилось, але не розроблялось, не голосувалось. Є більш завершені – наприклад, реформа децентралізації – з 91-го року всі обіцяли, і казали, що треба, щоб гроші залишались на місцях, і потрібно, щоб громади самі могли ними розпоряджатись, але чомусь всі тільки про це говорили, і ніхто цього не робив. Ну, мабуть, тому, що всі попередні влади хотіли максимально централізувати владу, гроші, повноваження в Києві, а не роздати громадам на територіях. Ми це зробили, але, насправді не до кінця. Є незавершеність цієї реформи, але відсотків на 80 вона виконана, ще в 2017 році і вона показала свій позитивний результат по всій країні. Мабуть це завдання вже наступного скликання – завершити ці 20 % реформи, – наголосив парламентар.

Повна версія ефіру:

Ігор Артюшенко визнаний найбільш ефективним нардепом Запорізької області

Відповідні дані опублікував аналітичний портал «Слово і діло».

Напередодні парламентських виборів фахівці проаналізували, наскільки ефективно працювали депутати, обрані за округами в Запорізькій області. Рейтинг складали враховуючи не лише виконані обіцянки, а й кількість поданих законопроектів, пропозицій до таблиць поправок, депутатських запитів, виступів із місця та трибуни, а також пропущених засідань, – пише портал.

Народний депутат України голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко виконав 71% обіцянок (28 з 32).

Запорізький нардеп виконав зобов’язання зі своєї передвиборчої програми – домагатися підвищення зарплати медичним працівникам. Він підтримав ухвалення бюджету-2017, який передбачав підвищення зарплати лікарів залежно від їх категорії (від 3 тис. 960 до 8 тис. 475 грн). Також Ігор Артюшенко голосував за «фінансові» закони, що запустили медреформу та сприяли підвищенню заробітку лікарів, – відзначають аналітики порталу.

Невиконаними журналісти порахували заяву  що 2018 рік буде останнім роком продовженого мораторію на продаж землі, обіцянка проголосувати за законопроект, яким ОТГ надається право власності на землю за межами населених пунктів – відповідний законопроект був зареєстрований у Раді в 2017 році, проте так і не був винесений на голосування.

Аналітики порталу відзначають й високу дисциплінованість депутата. За п’ять років роботи в Верховній Раді Ігор  Артюшенко пропустив лише  одне засідання.

 

Ігор Артюшенко: «Армія, мова, віра. Атаки йдуть саме на ці три постулати тому, що це – основа державності»

В ефірі телеканалу «Прямий» народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність» Ігор Артюшенко обговорив найгостріші питання України: ситуація в ПАРЄ, мовний закон та відведення військ біля станиці Луганської.

– Чому валяться інституції? Верховний суд каже, що все правильно… і кандидатами пішли всі підряд (Шарій, Кузьмін, Клюєв)

– Є норма Закону і ця позиція очевидна всім, але юридично не доведена, що Клюєв був поза межами країни. З іншого боку, коли ми говорили тут в студії про КСУ, про підстави дочасного розпуску парламенту, а потім отримали «дивне» рішення Конституційного суду, якому вистачило лише суспільного запиту, суспільної думки, а не юридичних підстав. То я все ж таки схиляюсь до того, що, нажаль, у нашій країні є примат «політикуму» і примат «політичної доцільності» над суто юридичними застереженнями. Переходячи з норми закону до «духу законів» звичайно, є очевидним фактом, що протягом п’яти років, а щодо Шарія, то і протягом семи років, цих людей в країні не було – вони втекли…Оніщенко та Клюєв також»,зазначив Ігор Атюшенко.

Народний депутат пояснив, що саме «змінилося» в Україні за 40 днів правління нової влади:

«За останні фактично сорок днів, коли змінилася влада на Банковій, чи то користуючись недосвідченістю нової президентської команди, чи користуючись відсутністю у них розуміння будування держави, чи, можливо, і навмисне – цією ситуацією активно користуються ті реваншистські сили, які активно сприяли російській агресії. За 300 років ми нарешті отримали незалежну українську церкву, але зараз питання віри знову під загрозою. Питання мови, подання проросійських депутатів до КСУ відносно мовного закону практично одночасно і з тим, коли Росія скликає Радбез ООН з цієї ж теми. Відведення українських військ, але разом з тим, не відведення окупаційних російсько-терористичних військ. Ми маємо атаки по всім трьом засадничим речам: мова, армія, віра. Атаки йдуть саме на ці три постулати тому, що це – основа державності. Відверто кажучи, ми маємо реванш… Я не знаю позиції Зеленського чи через те, що він в шортах їсть шаурму та не встигає займатися державницькими питаннями, або це в них спільна домовленість з реваншистськими, російськими силами.»наголосив Ігор Артюшенко.