Ігор Артюшенко: «Від того, чий виборець прийде на дільниці 21 липня залежить, що ми побачимо за вікном 22-го – проєвропейську цивілізовану Україну, чи невігласний, бідний, небезпечний «русскій мір»

Ігор Артюшенко – народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Європейська Солідарність». Останні п’ять років плідно працював в Парламенті в складі фракції партії «Блок Петра Порошенка». Виступав ініціатором і активно підтримував всі ключові реформістські законопроекти. За час роботи в Верховній Раді регулярно очолював рейтинги ефективності, як політик, який виконав найбільшу кількість обіцянок. Ігор Артюшенко визнаний одним з найбільш дисциплінованих нардепів – за п’ять років він пропустив лише одне засідання.

На поточних парламентських виборах Ігор Артюшенко балотується в списку партії «Європейська Солідарність». Напередодні дня голосування парламентар пригадав здобутки та поразки українського політикуму, а також розповів про основні виклики, які стоять перед партією «Європейська Солідарність» в Парламенті нового скликання.

– Минулого тижня відбувся останній сесійний день Верховної Ради VІІІ скликання – час підбивати підсумки. Яку оцінку ви дасте роботі Парламенту? 

– До нашого скликання і тих здобутків можна ставитися по різному. Але беззаперечним є той факт, що  наш Парламент був найбільш реформістським за всю чверть століття. По кількості прийнятих законів, по їх якості, по темпу, наше восьме скликання за ці п’ять років фактично працювало більше, ніж два попередніх разом узятих.

Темп нашої роботи був вкрай швидким, бо дуже великими були очікування українського народу від Парламенту, народженого Революцією Гідності. Українці хотіли змін, заради яких вони виходили на Майдан.

Але проблеми в сферах, які ми змінювали, до нас накопичувались роками, і навіть десятиліттями, тому в багатьох питаннях ми переважно виправляли помилки минулого. Декомунізація, реформа децентралізації, закон про мову, закон про очищення влади – всі ці зміни мали відбутися в далекому 91-му, одразу після здобуття Незалежності першим скликанням Парламенту. І те, що все це не робилося до нас десятиріччями – воно і призвело до Майдану і до всіх подальших подій.

Тому, якщо говорити про результати VІІІ скликання, я вважаю, що наше скликання було найбільш дієвим за всі роки Незалежності. Чи вдалося нам все встигнути? На жаль, ні. На це неабияк вплинув той факт, що наша політична сила залишилась сам-на-сам з проблемами в країні.

Згадаймо 2016 рік, коли три підписанти коаліційної угоди 2014-го року – партія «Батьківщина», «Самопоміч» і Радикальна партія вийшли з коаліції, вмили руки, залишивши відповідальність за країну на нас. На мою думку, вони це зробили керуючись пониженням політичного рейтингу влади.  Ці політичні сили пішли в опозицію і почали працювати за принципом «чим гірше – тим краще», і це, звичайно, вплинуло на темп прийняття важливих рішень, бо одразу виникла нестача голосів.

Тому темп 2015 року, коли основні зміни були розпочаті, ми змогли відновити тільки в 2017 році.  Саме в 2017-му році ми проголосували за низку важливих для країни реформ – медичну,  пенсійну, освітню та інші. Той період так і охрестили «осінь реформ».

З відкладенням прийняття важливих змін відтермінувались і результати від їх впровадження. Візьмемо хоча б приклад медичної реформи – реформа первинної медичної ланки мала стартувати з 2018-го року, але й досі в багатьох місцях переважна більшість медичних закладів ще не перейшла на нову систему фінансування, що не дозволяє ані покращити медичні послуги, ані підняти зарплати лікарям.

Така ж ситуація і з реформуванням правоохоронної системи, створенням антикорупційних органів, впровадження електронного декларування, системи Прозоро і ще багатьох сфер. Наша каденція запустила зміни, але результати українці побачать вже за декілька років і виключно за умови, якщо країну не розвернуть зовсім в інший бік.

І тоді говорити про їх успішність будуть всі, в тому числі і нова команда Зеленського. Але їх заслуги в тому не буде – просто в Україні імплементуватимуться ті рішення, які були проголосовані Радою раніше.

– Якщо говорити конкретно про команду партії Блок Петра Порошенка «Солідарність», і нині вже – партії «Європейська Солідарність». Назвіть основні, на вашу думку, поразки та здобутки представників політсили, до якої ви входите?

– Основними завданнями нашої політичної сили і, власне, Петра Порошенка звичайно було зміцнення обороноздатності країни, тобто всі законопроекти, які стосувались збільшення бюджетування Збройних Сил України і правоохоронних структур, всі законопроекти, які стосувались прозорого фінансування цих структур, все, що стосується міжнародної політики, звичайно, це, в першу чергу, заслуга Петра Порошенка і нашої фракції.

Величезний здобуток – безвіз. Мало хто вже згадує, але для того, щоб отримати його, потрібно було прийняти 144 законодавчих акти, в тому числі і непопулярні. 144 нових закони – і все для того, щоб українці мали змогу вільно дивитись на цивілізований світ.

Питання Асоціації з Європейським Союзом. У 2014 році ж ніхто навіть не вірив, що ми зможемо здобути економічну частину угоди, ми йшли до неї три роки, але зрештою нам це вдалося.

Виборчий кодекс це також велика перемога. Декілька років наша фракція наголошувала на необхідності зміни виборчого законодавства, і нарешті, на останньому тижні роботи, нам вдалося зібрати необхідну кількість голосів.

Я можу із впевненістю сказати, що останні п’ять років саме наша політична сила докладала максимум зусиль для розбудови сучасної демократичної європейської країни.
З того, що не встигли – виділю три основні, на мою думку, пункти. По перше, ми прийняли революційний закон щодо відкритої прозорої приватизації державної власності, але він, як і багато чого іншого, на жаль залишився не імплементований Урядом. Це сталося тому,  що всі роки держпідприємства використовувались як корупційна кормушка для тих чи інших політичних сил, які намагалися отримати владу. Тому цей етап був зупинений на рівні вже його реалізації, хоча Верховна Рада свою частину роботи виконала.

Другий момент – це впровадження  податку на виведений капітал. Важке рішення, але воно дало б змогу значно пришвидшити зростання ВВП країни. Так, у цього рішення були і міжнародні опоненти, і опоненти в Парламенті. Власне через те ми і не спромоглися проголосувати в цілому за цей закон.

І трете, це звичайно відкриття прозорого ринку землі, якого теж не сталося. І це вже напевно завдання нового Парламенту, бо ці всі постійні мантри про нашу неготовність до ринку землі протягом останніх вісімнадцяти років призводять до ще більшого пограбування найціннішого українського багатства.

Говорячи про помилки, вважаю, що ми помилились в контексті саме комунікації з суспільством. Тобто ми програли не війну в Парламенті, не війну за українську державу на фронті, чи в економічній площині. Ми програли включно інформаційну кампанію.

На жаль, ми не змогли доступно і масово донести до кожного українця всі засадничі революційні здобутки. На то є багато причин, і головна з них – нерівність сил в інформаційному просторі. Всі ці роки переважна більшість центральних і найбільш рейтингових телеканалів належали і досі належать опонентам, ми не мали до них доступу, а тому не могли достукатись до людей, роз’яснити їм, чого чекати від змін. Проти нас здійснювались постійні інформаційні атаки, в тому числі і зі сторони агресора.

Не треба забувати, що війна, яка точиться з Росією проти України – то гібридна війна, і вона не починається з танків і не закінчується танками. Вона починалась з інформаційної обробки, основним завданням якої було посіяти зерно зневіри до української влади серед самих українців. Можу сказати, що мета в більшості була досягнена російським агресором. Досягнена, не дивлячись на те, що представництво Європейського Союзу, всі посли Великої сімки, представники найуспішніших і найбагатших країн, представники США, Канади, Австралії, країн Євросоюзу – тобто всі офіційні авторитетні міжнародні держави та інституції робили всі ці роки заяви про те, що Україна вперше рухається шляхом реформ, про те, що за останні п’ять років зроблено більше, ніж за попередні 25 років.

Пригадайте слова посла ЄС в Україні Х’юга Мінгареллі, який сказав, що в Україні у важких умовах була впроваджена низка реформ, і ті, хто їх не бачить, – «або ідіоти, або люди з обмеженою точкою зору». Тобто для світового успішного демократичного співтовариства результати нашої роботи були очевидними, про що вони публічно говорили. Але, як показали вибори навесні, переважна більшість українського народу змін не бачила. Виникає питання: чому європеєць бачить зміни, а українець не бачить? Відповідь одна – інформаційна складова. Бо європеєць оцінює об’єктивну картину, а наш виборець включає «Інтер», 112 канал, 1+1, Ньюзван, і кожну добу, кожного вечора протягом п’яти років слухає, як все в країні погано, та яка погана влада.

На жаль, ми не встигли переключити ці інформаційні потоки на українську складову. І тому є причина. Бо ми – демократична партія і завжди виступали і виступаємо за свободу слова, в той час як наші опоненти замінювали поняття «свобода слова» на «свободу брехні».

Втім, незважаючи на це, я гордий за ці п’ять років, за команду, з якою я працював, і я пишаюся тим, що було зроблено. Я впевнений, що нащадки оцінять цю роботу.

– Після президентських виборів в багатьох партіях відбулась міграція членів. Не оминула така участь і БПП, тепер вже «Європейська Солідарність». Як ви розцінюєте зміну партквитків? І чому ви особисто вже багато років залишаєтесь прихильником однієї політичної сили?

– До зміни партквитків ставлюсь нейтрально. Так склалось історично,  що  в будь-якій партії влади  є люди, які приходять відверто для того, щоб обійняти якусь посаду. Вони приходять, скоріш, не через ідеологічні переконання, а виключно через таку пристосуванську позицію. Звичайно, після програшу в другому турі президентських виборів такі люди залишили наші лави, певно, щоб знову спробувати розжитися посадами. Чи я схвалюю таке їхнє рішення? Чесно кажучи, мені набагато морально простіше, коли таких людей в партії нема.

В той же час після президентських виборів  ми побачили потік написання нових заяв на членство в партії, і це мене приємно вразило. До нас йдуть ідеологічно вмотивовані люди, вони розуміють, що відбувається в країні, а тому вже хочуть особисто вплинути на те, щоб реванш в Україні не відбувся.

– Зі зміною назви відбулись зміни в самій програмі партії?

– Після президентських виборів в партії відбулось багато змін. Як я вже казав, частина людей-пристосуванців пішла пристосовуватись в інші політичні сили. А інша частина суспільства почала активно вступати до наших лав.

Наша партія активно співпрацювала з громадською організацією «Справа Громад». Результатом цієї співпраці стали громадські праймеріз, завдяки яким ми оцінили, хто є новими лідерами, за якими піде український державницько-налаштований виборець.

До речі, на результат праймеріз  впливала не тільки кількість голосів, але й те, скільки людей проголосували «за», а скільки «проти» кандидата. Насправді багато людей відсіялось через те, що їх рейтинг був менший, ніж їх антирейтинг. Тому я вважаю, що оновлення політичної структури –  вкрай правильна річ, яка потрібна для того, щоб нові люди, які до цього не займались політикою, чи займались виключно політикою місцевого масштабу, отримали змогу розвивати країну вже на великій політичній арені.

Звичайно, сама ідеологія партії залишається незмінною. Ми – єдина політична сила, яка своїм першочерговим завданням ставить вступ України до ЄС та НАТО.

Наша політична сила розуміє, що є чітка формула успіху, якою рухались цивілізовані країни. І якщо ми цю формулу успіху накладаємо на українське законодавство, на українські регулюючі акти, на українську систему відношень «держава-людина», то ми в будь-якому випадку станемо такою самою успішною, багатою і демократичною країною.

Рецепт побудови успішної країни для всіх однаковий. А от рецепти неуспішної побудови країн у всіх різні. Тож не треба вигадувати велосипед – треба рухатися в цивілізований світ, і все інше додасться, коли ми туди прийдемо.

Важливо, що на цьому шляху нас стримує російська агресія. І тут наша позиція також незмінна: ми прагнемо миру, але через перемогу, а не через капітуляцію.  Тому у подальшій роботі партія «Європейська Солідарність» продовжуватиме підіймати питання обороноздатності, модернізації Збройних Сил, питання звільнення наших полонених, питання розширення санкцій проти російського агресора.

–  «Європейська Солідарність» тепер – опозиція. Які головні завдання і виклики стоять перед політсилою в парламенті нового скликання?

– Наше головне завдання в опозиції – не допустити капітуляції, не допустити реваншу проросійських сил, не допустити відміну закону про люстрацію, відміну закону про мову, відміну закону про декомунізацію, тобто не дати згорнути все те, що ми вкрай важко здобували усі ці п’ять років після Революції Гідності. І головне – не допустити розвороту країни на 180 градусів. Розпочатий успішний рух в ЄС і НАТО має бути продовжений за будь-яких обставин. І тут вже питання до Зеленського. Або він так само рухатиметься у відкрите цивілізоване суспільство європейських країн, і ми в цьому тоді будемо йому допомагати, або він не захоче цього робити, і тоді звичайно ми, як політична сила, і, як громадяни своєї країни, зробимо усе залежне, аби розвороту країни до Росії не відбулось.

– Запорізька область представлена 15 кандидатами в народні депутати від партії «Європейська Солідарність». Серед них ви – єдиний досвідчений політик. Що можете сказати про своїх однопартійців? Хто з них має найбільше шансів потрапити до Парламенту?

– Оновлення Запорізької команди якраз відбувалось через відкритий праймеріз, і всі  кандидати від Запоріжжя його успішно пройшли.

Партія «Європейська Солідарність» висунула людей, які не перебували на державних посадах, але разом з тим, кожен з них є регіональним лідером і професіоналом в своїй сфері. Це молода, але професійна команда. Кандидатами по мажоритарних округах Запоріжжя стали депутати Запорізької міської ради Олександр Константинов та Микола Бєлий і ветерани АТО Валерій Прозапас і Андрій Хімічев. Виходячи з тих викликів, які стоять перед нами сьогодні, я переконаний що саме ці люди зможуть вести країну європейським шляхом і не допустити реваншу в Парламенті.

Що стосується шансів – коли останнім часом я бачу найрізноманітніші соціологічні дослідження, особливо місцеві, в мене відбувається когнітивний дисонанс. Бо невідомо звідки з’являються назви якихось соціологічних служб, дослідницьких центрів, ще невідомо яких структур, які, на моє глибоке переконання, беруть цифри зі стелі, або пишуть “на коліні”. Бо є навіть такий термін «формуюча соціологія». Тобто спочатку пишуть в газеті чи на сайті якусь відверту маячню, потім її розповсюджують всіма можливими інформаційними каналами. І коли люди бачать ці невідомо звідки взяті результати, вони починають вірити тому, що озвучується. Це психологія –  людина тягнеться туди, де більшість. І людина вже сприймає не всіх кандидатів, а декілька конкретних прізвищ. Це маніпуляція, яка використовується з кожним роком все більше.

В той час у кожної політичної сили є своя внутрішня соціологія, яка не використовується для широкого загалу. Виходячи з неї  я впевнено можу сказати, що у кожного з наших кандидатів є шанси на перемогу в своїх округах.

Так само впевнено я можу сказати, що враховуючи волевиявлення в літній період, і відсутність часу роз’яснити політичні позиції, саме від явки залежить, яким буде наступне скликання Верховної Ради і Кабінет Міністрів. Переможе та політична сила, яка зуміє мобілізувати свій електорат.

Є принципова різниця між виборами до Верховної ради 21 липня і всіма можливими попередніми виборами. Всі роки нашої Незалежності за голоси українців змагались дві головні ідеології: прозахідна та проросійська. В 90-х роках це були демократи проти комуністів, в нульових – помаранчеві проти біло-блакитних, з 2014-го року – патріоти проти «вати».

Але тепер ідеологій стало три: прозахідна, проросійська та щось «безідеологічне».

Звичайно, партій в бюлетені набагато більше, і кожна з них своїми діями або бездіяльністю, усвідомлено чи не усвідомлено, але грає за одну з команд лідерів.

Перші приведуть країну в розвинений демократичний світ. Другі – в безнадійний темний мордор. А треті – в нікуди, в дезорганізацію та хаос. Бо неможливо привести хоч кудись, якщо не знаєш дороги.

Тож від того, чий виборець прийде на дільниці 21 липня і залежить, що ми побачимо за вікном 22-го – проєвропейську цивілізовану Україну, чи невігласний, бідний а головне – небезпечний «руський мір»,

Тому закликаю всіх патріотів гуртуватися і вже цієї неділі підтримати європейське майбутнє нашої країни.

 

Ігор Артюшенко разом з кандидатами в народні депутати від партії «Європейська Солідарність» Андрієм Хімічевим, Миколою Бєлим, Олександром Константиновим та Валерієм Прозапасом

Ігор Артюшенко розповів про головні здобутки в роботі Парламенту

В останній пленарний день 2017 року парламентар розповів журналістам телеканалу Рада про головні досягнення в роботі Верховної Ради.

– За рік можна скласти величезний звіт, в якому будуть і перемоги, і поразки. І завжди є місце суперечці про склянку, яка або наполовину порожня, або повна – в залежності від того, хто на що дивиться. Якщо говорити дуже коротко про перемогу, то, на мою думку, 2017 рік став дуже засадничим в зовнішньополітичному векторі: ми отримали безвіз, ми отримали ратифікацію асоціації з ЄС. Для цього приймались відповідні рішення протягом 2014-2016 років. Це був довгий шлях, який нарешті в 2017-му став результативним. Протягом року прийняті засадничі реформи – медична реформа, пенсійна, освітня, судова. Особисто для мене важливі речі націотворення – це квоти на радіо, телебаченні, протидія зовнішній пропаганді, в тому числі заборона пропагандистських ресурсів. Я вважаю, що зроблено багато, але треба ще більше, – наголосив народний депутат.

Ігор Артюшенко зазначив, що робота над реформами продовжиться з першого ж пленарного тижня 2018 року. Політик сподівається, що в січні народним обранцям вдасться прийняти законопроект про створення антикорупційних судів.

– Що стосується просування антикорупційних реформ. Тут можна говорити про досягнення і можна говорити про поразки, бо насправді в антикорупційній реформі нам залишилось поставити останню крапку. Коли ми створювали НАБУ, потім створювали САП, залишилась єдина річ – антикорупційний суд. На сьогоднішній момент сотні корупційних справ від НАБУ лежать в судах і суд їх не розглядає, тисячі таких саме корупційних справ від ГПУ так само лежать в судах і вони не розглядаються. Коли ми зробимо цю останню ланку і нарешті суспільство відчує результат, що корупціонерів не тільки хапають і роблять з того відео та публічно звинувачують, а вони вже все таки отримують терміни.

Парламент проголосував за відкликання законопроекту 6011 , що дає юридичне право подати закон про антикорупційний суд, і я сподіваюсь, що ми проголосуємо за нього в першому читанні в січні, – підсумував Ігор Артюшенко.


Ігор Артюшенко в ефірі розказав, чому звільнили Соболєва і що робити з Саакашвілі

Обмін думками проходив в рамках програми «Підсумки дня» на 5 каналі.

Народний депутат, голова Запорізької територіальної організації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Ігор Артюшенко прокоментував ситуацію навколо оголошення підозри Міхеілу Саакашвілі, а також пояснив, чому члени антикорупційного Комітету хочуть позбавити повноважень його очільника Єгора Соболєва.

Ігор Артюшенко як член комітету підтримав ініціативу щодо звільнення Єгора Соболєва з його керівної посади. Це, зокрема, відбулось після того, як Саакашвілі з активістами у присутності Соболєва захопили один із поверхів готелю «Київ», в якому проживають народні депутати.

– Протягом останнього року діяльність нашого комітету була фактично розвалена, а частина його членів займались демагогією, а не сухою роботою, вивченням законопроектів. А події вчорашнього та сьогоднішнього днів стали для мене останньою краплею. Коли людина, яка очолює антикорупційний кабінет, не тільки не відмовився від «гастролера» Саакашвілі, але продовжує його покривати, не зважаючи на заяви від Генпрокуратури, незважаючи на позицію СБУ – це неприпустимо. Тому я підтримав питання звільнення його з займаної посади. В моєму розумінні, якщо щодо когось є підозри у прокуратури, то людина має з’явитись на допит, дати пояснення та відстоювати свою честь у суді, – заявив Ігор Артюшенко.

На питання стосовно невдалої спроби затримати Саакашвілі працівниками спецпідрозділу Національної поліції, народний депутат підкреслив, що правоохоронці діяли згідно власних інструкцій та зробили все для того, щоб не порушувати права людей.

– Коли Саакашвілі, якого необхідно затримати, прикривається людьми, то поліція вимушена діяти м’яко, пам’ятаючи про події 2013-2014 років. Окрім цього, ми маємо розуміти, що гарантування права на мирний політичний протест – це одне з першочергових завдань правоохоронців. Під стінами Верховної Ради зібрались люди з політичними гаслами, наразі вони поводяться мирно. Відповідно, я переконаний що ніколи наша поліція не буде застосовувати проти них силу. Затримати Саакашвілі треба у законний спосіб, і зараз це зробити доволі важко, – прокоментував народний депутат.

Щодо можливих сценаріїв вирішення проблеми Ігор Артюшенко наголосив, що сподівається на те, що у всіх учасників переможе здоровий глузд, а ті, хто зараз покриває Саакашвілі, приведуть його в прокуратуру, де і можна буде розібратись в ситуації. Це також допоможе учасникам «відмити» себе, а не порушувати закон, покриваючи підозрюваного у злочинах, – зазначив нардеп.


Артюшенко: Сьогодні парламент має розглянути постанову про відсторонення з посади Голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції

Про це в коментарі журналістам заявив народний депутат фракції партії “Блок Петра Порошенка”, член комітету з питань запобігання і протидії корупції Ігор Артюшенко.

“Вчора на засіданні Комітету з питань запобігання і протидії корупції було прийнято рішення про висловлення недовіри голові комітету Єгору Соболєву і визнання його роботи незадовільною», – повідомив парламентар.

За словами Артюшенка, робота комітету фактично заблокована через бездіяльність голови комітету Єгора Соболєва.

«За останній період, особливо з початку цієї сесії, протягом останніх трьох місяців не було проведено жодної антикорупційної експертизи, а це прямий обов’язок Комітету та його членів. Тобто, комітет не виконує головних своїх обов’язків: не аналізує законопроекти, які потрапляють в ВР, на наявність чи відсутність корупційної складової. Разом з тим, Єгор Соболєв звертає увагу лише на ті подання і законопроекти, які влаштовують виключно його особисто або містять політичну складову. Так, наприклад, мої пропозиції не ставляться на голосування комітету вже протягом тривалого часу”, – зауважив політик.

Ігор Артюшенко також наголосив, що саме через бездіяльність голови комітету не було обрано аудитора НАБУ, а також не було вирішено ряд не менш важливих, термінових питань, по яких Комітет по боротьбі з корупцією зобов’язаний приймати рішення. “Як наслідок, по багатьох важливих питаннях Комітет не може прийняти рішення”, – додав він.

“На моє переконання, комітет за останній час перетворився на піар-майданчик окремої політичної сили і особисто Соболєва, і далекий від органу, який має боротися з корупцією. Наразі бачимо лише піар. Варто згадати ситуацію, яка пов’язана з голодуючими Кривого Рогу, прорив державного кордону, де голова комітету брав активну участь, і останній обурливий  факт – коли замість того, аби як добропорядний громадянин, після звинувачень на адресу Саакашвілі, звернутися до правоохоронних органів задля проведення швидкого і об’єктивного розслідування, Соболєв покриває і виправдовую цю людину», – підкреслив парламентар.

На переконання Ігоря Артюшенка, Голова антикорупційного Комітету мав би першим сприяти і допомагати слідству у справі М.Саакашвілі.

«Ми ж бачимо повністю протилежні дії – використання своєї посади для виправдання Саакашвілі і подальше пропагування насильства, ескалації заклику до насильницької зміни влади», – наголосив Ігор Артюшенко.

Саме тому, за словами народного депутата, Комітет з питань запобігання і протидії корупції прийняв рішення про відсторонення Єгора Соболєва з посади Голови Комітету.

Внесення Постанови (про відсторонення Єгора Соболєва з посади Голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції) до порядку денного підтримав 241 народний обранець.

Ігор Артюшенко: Саакашвілі погодився працювати проти державного інтересу заради задоволення своїх політичних вимог

Таку тезу депутат висловив в ефірі передачі «Ваша свобода» на радіо Свобода.

Народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Ігор Артюшенко відповів на питання ведучого Олександра Лащенка стосовно останніх подій в країні.

Генеральний прокурор України Юрій Луценко закликав лідера «Руху нових сил» Міхеїла Саакашвілі прийти на допит до Служби безпеки України вранці 6 грудня. Раніше Міхеїл Саакашвілі вирвався з автомобіля, в якому його 5 грудня везли правоохоронці після затримання. Вранці цього дня правоохоронці прийшли з обшуком до квартири Саакашвілі у центрі Києва. Він виліз на дах і погрожував, що зістрибне.

Згодом Генеральний прокурор України Юрій Луценко заявив, що Саакашвілі отримав від бізнесмена Сергія Курченка, який переховується у Росії, півмільйона доларів. Правоохоронці оприлюднили операцію СБУ і ГПУ щодо зриву плану-реваншу прокремлівських сил в Україні, яка містить переговори Саакашвілі з Курченком та керівником Київського обласного відділення «РНС» Северіоном Дангадзе.

– Пане Артюшенко, на Вашу думку, за цим, можливо, якщо ці плівки автентичні, стояла ФСБ Росії, наскільки я розумію пана Купрія, і Петра Порошенка?

– Можливо, президенту Грузії запропонували, як видно з цих доказів, якісь умови, на які не зміг сказати ні. Далі вже є розмови між помічниками… На жаль, коли у деяких людей особисті амбіції вищі за інтерес держави, тоді погоджуються на такі пропозиції. Екс-президент Грузії погодився працювати, на жаль, проти державного інтересу заради задоволення своїх політичних вимог.

Я повністю за те, щоб була проведена експертиза. Чому я як громадянин України маю не вірити СБУ і ГПУ? Під час військової агресії не віримо СБУ і ГПУ, тоді віримо російським агентам, які за російські гроші працюють?

Ця людина і його оточення точно не мають бути політиками в нашій державі. Питання фінансування важке. Якщо є акція протесту – що заважає офіційно закупити щось, офіційно витратити? Я вважаю, що тут, принаймні, політична держзрада.

Одна справа, наприклад, брати гроші в українських підприємців на політичну діяльність в Україні, зовсім інший моральний аспект – брати гроші у біглого олігарха, який переховується в Росії, яка здійснює проти нас військову агресію, і якому повідомлено про підозру.

– А якою буде позиція Заходу? Висловлене занепокоєння Держдепом США щодо того, як в Україні борються – це протистояння НАБУ і ГПУ, що дозволив Луценко собі в інтерв’ю «ТСН», що, мовляв, незаконна співпраця з ФБР була. Що може бути далі?

– Була заява послів дуже виважена. Не те, що вони когось підтримують чи не підтримують, а вимагають об’єктивного розслідування, вважають, що воно має бути швидким і результативним. До цього вони з публічною підтримкою виступали, у тому числі Саакашвілі.

Після оприлюднення записів і євроспільнота, і деякі політичні сили, які 17 жовтня спільно проводили протестну акцію під стінами Верховної Ради, дають сьогодні задню… У нас усюди опозиція – про яку диктатуру і тоталітарний режим ми можемо взагалі говорити?

Якщо Саакашвілі  хоче бути політиком і боротися за правову державу Україну, він має найближчим часом прийти на допит у прокуратуру і в суді доводити свою чисту біографію… Коли мене тієї зими затримували, я на дах не вилазив і не кричав «Я зістрибну!»

Право на протест – законне право будь-якої людини. Влада першочергово має забезпечити, щоб люди могли протестувати мирно.


Ігор Артюшенко висловився про головні події в країні

Розмова проходила в прямому ефірі 112 каналу. Народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Ігор Артюшенко відповів на актуальні питання журналістів.

Про бюджет

Першою темою обговорили перспективу прийняття головного документу країни. Парламентар зауважив, що вже другий рік за часи Незалежної України проект бюджету подається вчасно, тому існує висока ймовірність, що голосувати за нього будуть не напередодні новорічної ночі.

– Бюджет було подано вчасно, 15 вересня, і це дає шанс нормально пропрацювати, а не приймати його «під ялинку».  Я сподіваюсь, що цього тижня ми приймемо в першому читанні, а в перший тиждень грудня приймемо в другому. Звичайно, гарантій давати ніхто не може, тому що це питання дискусій, питання основних показників. Наприклад у мене, як у мажоритарника, зауваження викликає питання перерозподілу між місцевим бюджетом і центральним бюджетом. Завдяки реформі децентралізації за останні роки бюджети міст виросли в 2,5-3 рази, але в першому читанні подається проект бюджету, в якому більшість коштів на наступний рік планується залишити в центрі, а не віддати на місця. Я не підтримую цю позицію, і вважаю, якщо ми взяли курс на децентралізацію, то треба цей курс планомірно  відстоювати і уповноважені владою всі можливості віддавати на місця.

Разом з тим я підтримую те, що головним показником видаткової частини  бюджету є питання безпеки і оборони. Там закладено 164 мільярди і це безпрецедентна сума в порівнянні з минулими роками, – зазначив депутат.

В держбюджеті 2018 року передбачено збільшення мінімальної заробітної платні до 3 723 гривень, а прожиткового мінімуму до 1,7 тисяч гривень. Проект кошторису вже викликав реакцію представників окремих політичних сил, які заявили, що сплановані суми – мізерні. При цьому опозиціонери не могли дати відповідь на те, яким чином можна значно збільшити ці фінансові показники. В коментарі до цієї теми Ігор Артюшенко наголосив, що регулярне збільшення мінімальної зарплатні свідчить про підйом економіки, що ж стосується цифр – сума прораховується перш за все з урахуванням реальних можливостей країни, а не політичних амбіцій окремих популістів.

–  Завжди легко бути в опозиції. Тоді можна заявити, що мінімальна зарплата має бути п’ять тисяч, а пенсія, наприклад, двадцять. Можна говорити все, що завгодно. Якщо аналізувати дохідну частину бюджету і питання розподілу, то, звичайно, цифри наведені правдиві. Скільки є доходу, стільки ми і декларуємо. Питання – як найкраще розподілити.

На мою думку, основна дискусія має точитися над видатковою частиною бюджету – тобто на що підуть кошти, чи на освіту, чи на армію, чи на дороги.

Я підтримую збільшення мінімальної зарплатні до 3700 – це свідчить про те, що все таки потроху економіка підіймається. Щодо інших зарплат – ми прийняли освітню і медичну реформи, в яких закладені підвищені суми вчителям і медикам. Звичайно, все це потужно лягає на плечі бюджету, бо все це – видаткові частини, – наголосив парламентар.

Про курс гривні

В проекті бюджету 2018 закладений курс гривні 29,3 по відношенню до долара. Зі слів Ігоря Артюшенка ця цифра є середнім показником, яка була визначена в результаті планування. В залежності від ситуацій вона буде варіюватися.

– Будь-яке питання бюджету – це питання плану, а не дійсності. Виходячи з показників, які є сьогодні, уряд розраховує показник 29,3. В липні ми ввели поняття трирічного планування бюджету. Тобто в липні ми прийняли план бюджету на три роки вперед, і в ньому він був на вищезгаданому рівні. Будуть коливання. І в цьому немає ніякої «зради», так побудована економіка. Наприклад, в січні долар росте, тому що максимально закриваються «дірки» – виплати за минулий рік, а наприкінці літа у нас зерно, врожаї і долар падає.

Я підтримаю позицію уряду, що в середньому показник буде 29, 3. Тож я б не був ні оптимістом, ні песимістом, а був реалістом. Краще ми закладемо 29,3, а якщо вдасться буде 27,5, а не навпаки, – підсумував Ігор Артюшенко.

Про законопроект щодо деокупації Донбасу

Законопроект про деокупацію Донбасу, який був прийнятий в першому читанні, дозволить використовувати всі військові підрозділи без обмеження демократичних процедур та визнає території ОРДЛО окупованими. Ігор Артюшенко розповів, чому він є в числі прихильників законопроекту.

– Я голосував за законопроект в першому читанні, бо вважаю, що прийняти його необхідно як мінімум тому, що це підтримує українська дипломатія і каже, що це підсилить наші перемовні козирі на міжнародній арені. Зрозуміло, що з прийняттям цього закону російські війська не підуть з України, але ми вперше юридично визнали питання агресора, питання окупаційної влади, питання статі самооборони, згідно статуту ООН, – наголосив нардеп.

Про можливість звільнення Сенцова

В ЗМІ пройшла інформація, що український режисер, політв’язень Олег Сенцов був направлений до штрафного ізолятору через підтримку громадськості Якутії. Наразі бранець вже перебуває в колонії суворого режиму. Згідно вироку, винесеному російським судом, Сенцова засудили до 20 років суворого режиму за звинуваченням у підготовці підриву пам’ятника Леніну в Сімферополі та підпалі офісів «Російської громади Криму» і «Єдиної Росії».

Всі обвинувачення стосовно Сенцова Ігор Артюшенко називає сфабрикованими. На питання ведучих: «чи є можливість в української влади домовитися з російською стороною?» парламентар відповів стверджувально.

– Наразі над цим працює парламентська група. Ми розуміємо, що потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб політичні заручники Путіна, яких він використовує, щоб зневірити нас в протидії режиму нинішньої Росії, вийшли на свободу. Ні в чому не винних людей використовують задля політичного тиску утримують фактично незаконно в російських тюрмах.

Я знаю, що така робота ведеться, і ми всіма політичними, дипломатичними методами, на міжнародному рівні постійно підіймаємо питання звільнення політв’язнів, – сказав депутат.

Про суперечку між НАЗК та НАБУ

Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) направило до суду протокол про адміністративне правопорушення щодо директора Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артема Ситника. Наразі НАБУ перевіряє ймовірне не внесення до декларації майна головою НАЗК Наталією Корчак. Публічна війна між відомствами кожного дня обростає новими подробицями. На думку Ігоря Артюшенка конфлікт заважає структурам виконувати свої безпосередні обов’язки.

– Боляче дивитись на цей конфлікт. Я та людина, яка голосувала за створення НАБУ, за створення НАЗК, збільшення бюджетів для НАБУ, створення цих незалежних органів для того, щоб вони боролись з корупцією. Насправді ми маємо мільйонні неперевірені декларації, відсутність несення покарання в судах топ-чиновників та корпоративні конфлікти між двома незалежними органами, які просто медійно між собою воюють замість того, щоб займатися тією роботою, заради якої їх створювали, і заради якої їх підтримувало українське суспільство.

В проекті закону, одним зі співавторів якого виступаю і я, ми пропонуємо розігнати нинішній склад НАЗК і набрати нових, тому що ми не бачимо системної роботи, ми бачимо цирк.

Я переконаний в тому, що такий орган, як НАБУ, має існувати, що він повинен бути незалежним, я переконаний в тому, що ми як українська влада маємо забезпечити належне фінансування і зарплати для того, щоб вони насправді були вільними і незалежними, але на сьогоднішній момент я незадоволений результатами їх діяльності, – підсумував нардеп.


Ігор Артюшенко: «Не треба виправдовувати незаконно отримані кошти тиском на свободу слова»

Цього тижня правоохоронці затримали головного редактора видання «Страна.ua» Ігоря Гужву за отримання хабара в розмірі 10 тисяч доларів. Як повідомив генеральний прокурор України Юрій Луценко, Гужва вимагав гроші за нерозміщення на сайті компрометуючих матеріалів на діючого політика.

Ситуація викликала широкий резонанс в країні. Ігор Гужва назвав операцію правоохоронців провокацією та наступом на свободу слова.

Народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації партії «Солідарність» – Блок Петра Порошенка» Ігор Артюшенко висловився стосовно ситуації в ефірі одного з телеканалів.

– Останні три роки коли когось ловлять на хабарах вони кричать про політичні репресії. Не буду називати прізвища, в тому числі і народних депутатів, але за ці вкрадені гроші тепер висять борди від однієї політичної партії з закликом: «зупиніть політичні репресії».

Так само інші прикриваються, коли їх ловлять на хабарах, тільки вже утисками свободи слова. Це я вже маю на увазі інцидент зі «Страною.ua».  Є конкретний факт того, що вимагались кошти редактором. Будь ласка, відповідай.

А стосовно заяв, що  в Україні немає свободи слова – ви знаєте, як на мене, на будь якому каналі, на будь якому сайті є і представники влади, і представники опозиції і точно немає проблем зі свободою слова.

Тому не треба політикам прикриватися політичними репресіями, коли їх ловлять на хабарах, так само деяким ЗМІ не треба виправдовувати незаконно отримані кошти натисками на свободу слова, – підсумував парламентар.

Ігор Артюшенко: «Сторч і Браун гідні кандидати на аудитора НАБУ»

Народний депутат України, голова Запорізької територіальної організації «Солідарність – Блок Петра Порошенка» Ігор Артюшенко в ефірі Громадського радіо обговорив актуальні події в країні. Зокрема, парламентар висловися щодо ситуації навколо розподілу посад в НАБУ.

– У парламенті минулого тижня виникло протистояння у зв’язку зі спробою призначити аудитором людину, що не пройшла парламентський комітет. Як це трапилося?

– Ситуація дійсно негарна для парламенту. В результаті цієї ситуації ми не дуже гарно виглядаємо перед обома кандидатами. Ми показали, що немає єдності у призначенні аудитора. Щодо самого призначення. Є рішення Антикорупційного комітету згідно із яким має бути поставлено на голосування питання призначення Роберта Сторча. З іншого боку, дві фракції (це БПП і «Народний фронт») виступили із пропозицією призначення на цю посаду Найджела Брауна.

Сьогодні законодавство України не пояснює, яким чином має проходити голосування та чи інша кандидатура. Прописано чітко, що кандидатура має бути від парламенту. Тобто, той, хто набере 226 голосів і буде призначений аудитором.

В результаті голосування кандидатура від Антикорупційного комітету набрала 73 голоси, а кандидатура Наджела Брауна набрала 205 голосів. В результаті було зроблене рейтингове голосування, щоб визначитися за кого голосувати. Таким чином обрали Найджела Брауна, але під час голосування він отримав 214 голосів – не добрав. Відтак кандидатуру направили на доопрацювання.

Моя позиція така. Я голосував і за одного і за іншого. Це дозволено регламентом. Я вивчив їхні біографії – обидва кандидати достойні. Хто з них більш достойний – це питання до парламентської більшості. Найджел Браун був відрекомендований Всесвітньою асоціацією детективів.

Також колишній міністр внутрішньої безпеки США надав йому рекомендацію. Теж саме я можу сказати і про іншу кандидатуру. Я думаю, що відбулася маніпуляція з боку «анти корупціонерів», які не розібралися у ситуації і почали поливати брудом відому людину. Також вони заявили, що вона нікому не відома.

Вибачте, якщо кандидатура не відома пану Лещенку чи пану Шабуліну, то це не означає, що її не знає весь світ. Я сподіваюся, що наступного разу не буде поливання брудом і ми зможемо набрати 226 голосів за будь-яку кандидатуру. Аудитор має бути.

– Як так сталося, що голосування за Найджела Брауна не було у порядку денному і воно з’явилося лише у ранці. Чи мав місце цей факт?

– Розкрию маленький секрет. У БПП більше 140 депутатів. Тому у нас є такий орган, як експертна рада. Вранці відбулося голосування і більшістю експертної ради було прийнято рішення, що БПП висуне Найджела Брауна. Це кандидатура від парламенту. Це не заборонено.

– І тоді ви терміново поставили це на порядок денний?

– У порядку денному стоїть постанова про те, що треба обрати аудитора. Одну кандидатуру визначив комітет. Іншу кандидатуру запропонували дві парламентські фракції. Ніхто не забороняв визначити це десять кандидатур.

– Профільний комітет по боротьбі з корупцією мав слухати обох кандидатів?

– Ні. Ані у законодавстві, ані у регламенті НАБУ чи Верховної Ради такого не прописано.

– А з точки зору логіки процесу, чи потрібно було передбачити, щоб профільний комітет познайомився із цими кандидатами і заслухав їх виступи?

– Цей комітет є профільним виключно у розумінні пана Єгора Соболєва. Ніде не прописано, що аудитора має визначати Антикорупційний комітет. Є ще Комітет забезпечення правоохоронної діяльності. Чому не він профільний?

– Бо тут однокореневі слова. Там Антикорупційний комітет, а тут Національне антикорупційне бюро України. Чи це не очевидно?

– Немає жодної юридичної норми, яка б говорила, що цей комітет є профільним. Профільним тут є парламент.

– Тобто обидва комітети дублюють свою діяльність?

– Я ще раз кажу. Коли ми говоримо про питання НАБУ, про призначення аудитора, то прописаною нормою є голосування парламенту. І немає там розуміння профілю. Я, як Артюшенко Ігор, можу запропонувати свого аудитора для НАБУ. І ця кандидатура буде поставлена на голосування. Тут є трошки маніпуляції. Мені соромно, що так сталося і ми тепер смішно виглядаємо. Є дві поважні професійні людини, а ми займаємося полюванням на відьом.

– А чому не була винесена на голосування кандидатура Роберта Сторча?

– Була. Подивіться. Було Парубієм запропоноване рейтингове голосування. Ми так робили і у інших випадках.

– Віталій Шабунін з Центру протидії корупції говорить про те, що Найджел Браун працював одним із ключових управлінців у компанії, яка допомагала російським олігархам.

– Це не просто російські олігархи. Це опозиційні олігархи, які рятували від Путіна свій бізнес.

– Ну, Березовський спочатку зробив Путіна президентом, а вже потім став дисидентом…

– Давайте не будемо коментувати російських олігархів.

– Що буде далі?

– На наступному засіданні комітету

– Якого?

– Я так думаю, що Антикорупційного.  Знову ж таки, немає у регламенті цієї норми. Або треба міняти регламент. Можливо це вирішить проблему, яка є у нашому парламенті.

– Голова правління ГО «Центр протидії корупції» пан Шабунін також прокоментував нам цю ситуацію. Зокрема, він зазначив: «Те, що відбулося сьогодні ― плювок в очі усій дипломатії, особливо дипломатії США в Києві. Адміністрація Президента і Яценюк перейшли межу. Не можна просити геополітичної і фінансової допомоги, а потім так по-хамськи поступати. Тому я вже нічому не здивуюся. Це тонка грань, яка потім обертається у відсутність політичної допомоги, на яку ми як країна розраховуємо і заслужили, але яку в нас забирають такими діями». Як ви можете це прокоментувати?

– Публічно є біографія і подання на Найджела Брауна. Якби людина хотіла, то вона б ознайомилась. На сторінці мого колеги Володимира Ар’єва є усі документи Найджела Брауна. Те, що говорить Шабунін – це нонсенс. Роберт Сторч теж гідна людина, я за нього голосував. Не треба перекладати з хворої на здорову голову.

Є дві різні позиції – голосуйте за будь-яку. Не треба придумувати байки і розповідати їх.

– Пан Шабунін сказав, що парламент вирішив організувати конкурс і провів його. Тепер потрібно буде проводити повторний конкурс?

– Не обов’язково. Потрібно в залі визначитися із кандидатурою. Який буде механізм? Можна проводити слухання на різних комітетах, фракціях. Головне – прийняти постанову, яка набере 226 голосів. Із будь-яким прізвищем.

– А ви думаєте, що пана Брауна слухатиме комітет з правоохоронної діяльності?

– Я не виключаю, що його заслухають і в Антикорупційному комітеті, і в Комітеті забезпечення правоохоронної діяльності і різні фракції також захочуть з ним поспілкуватися.

Джерело: Громадське радіо

Ігор Артюшенко: «Влада міста не має жодного уявлення про стратегічний розвиток Запоріжжя»

На сторінках запорізької газети «МИГ» нещодавно вийшло інтерв’ю з народним депутатом України, головою Запорізької територіальної організації партії «Солідарність» – Блок Петра Порошенка» Ігорем Артюшенком.

Під час спілкування з журналістами парламентар розповів про реформу децентралізації, завдяки якій в бюджет Запоріжжя надходять мільярди гривень, на які роблять дороги, ремонтують будівлі, реконструюють вулиці та парки.

– Зазвичай у таких випадках кажуть: усе пізнається у порівнянні. Але при попередньому керівництві – банді Сіна-Анісімова – майже вся енергія міської влади йшла на пограбування бюджету, а не на розвиток Запоріжжя. Тому, звичайно, зараз ситуація набагато краще. Цьому сприяють і ті реформи, які проводить центральна влада України – боротьба з корупцією, система закупівель «ProZorro», зміни в контролюючих органах тощо. Плюс – і це дуже важливо – зараз завдяки президентській реформі децентралізації у бюджеті розвитку міста стільки грошей, скільки не було ніколи. Більш ніж три з половиною мільярди гривень вже отримало Запоріжжя завдяки цій реформі! А на наступний рік очікується ще мільярд гривень. Це величезні кошти, на які роблять дороги, ремонтують будівлі, реконструюють вулиці та парки. Важко уявити, як би поводила себе мерія, якби реформи не сталося і цих грошей не було. Мабуть, місто виглядало би так, як і при Сіні. А так хоч щось почало змінюватись на краще.

Також, Ігор Артюшенко наголосив на тому, що у міської влади наразі немає чіткої стратегії розвитку Запоріжжя.

– Влада міста не має жодного уявлення про стратегічний розвиток Запоріжжя. І це велика проблема, тому що, фактично, жоден чиновник у мерії не має гадки, чому та як буде виглядати Запоріжжя через два, три, десять років. Дивіться, кожне велике місто цивілізованого світу має стратегію розвитку. Це гарантує, що зусилля влади та розподіл бюджетних коштів будуть не хаотичними, і як наслідок неефективними, а навпаки, поступовими та логічними, зі зрозумілим результатом в перспективі. Тобто міська влада повинна зібрати спеціалістів – архітекторів, бізнесменів, вчених, екологів – і разом з ними визначитись, яким містом повинне бути Запоріжжя майбутнього. Чи буде Запоріжжя індустріальним містом – і отже, потрібно зробити відповідні реформи, щоб залучити інвесторів,що створить нові робочі місця із гідною зарплатнею. Але одночасно треба буде розвивати парки та зелені насадження, тому що розвиток промисловості – це майже завжди занепад екології. Або, наприклад, буде вирішено, що Запоріжжю краще буде стати за 5-10 років туристичним центром – і тоді потрібно вкладати гроші в інфраструктуру, залучати готельний бізнес, розвивати транспорт. Це питання стратегічного мислення міської влади, яке вона повинна вирішити разом зі спеціалістами у конкретних галузях. Але, нажаль, за майже рік при влади нинішнього мера я так і не побачив прикладів такого мислення, хоча на папері процес у них вже давно запущено.

Народний депутат поділився своєю думкою, щодо створеної Координаційної ради з розробки Стратегії розвитку міста.

– Туди залучено багато політиків, але майже немає спеціалістів з ключових питань міста: екологів, архітекторів, будівельників, бізнесменів – тобто саме тих професіоналів, які дійсно можуть спрогнозувати темпи розвитку Запоріжжя та перетворити нинішнє хаотичне використання бюджетних коштів на поступовий процес із зрозумілою кінцевою метою. Тому я вважаю, що ця координаційна рада, в яку, на хвилинку, міська влада записала близько півсотні людей, врешті-решт «народить» якийсь незрозумілий документ без конкретних висновків. «Плюсик» буде поставлений у звітність, але місту від цього не буде ані холодно, ані гаряче. Це не той результат, який може бути після реформи децентралізації, коли міська влада отримала майже всі повноваження та механізми щодо вирішення проблем Запоріжжя. Тому я рекомендую міському голові змінити формат цієї ради задля розробки конкретного плану дій. Мешканці Запоріжжя повинні знати, яким буде їхнє місто в майбутньому, – зазначив Ігор Артюшенко.

Ігор Артюшенко: «Безкарність більшості організаторів і учасників розгону запорізького Майдану два роки тому – це саботаж та бездіяльність обласної прокуратури»

Минає два роки з часу падіння режиму Януковича та перемоги Революції Гідності в Україні.

Про героїчні та трагічні події дворічної давнини у Запоріжжі, покарання організаторів і виконавців злочинів проти активістів, а також про нинішню політичну ситуацію, зокрема всередині парламентської коаліції, розповів лідер запорізького Майдану, народний депутат України та голова запорізької міської організації Партії «Солідарність» – Блок Петра Порошенка» Ігор Артюшенко.

 

Цього тижня парламент змінив регламент своєї роботи, полегшивши можливість внесення правок до Конституції України. На Вашу думку, наскільки це наблизить процес «децентралізації»? Чи знайдеться для цього достатня кількість голосів у Раді?

 

Варто говорити про те, що наразі не можна змінювати Конституцію України. Адже зміни, які стосуються процесу децентралізації, тісно пов’язані з пунктами перехідних положень. Якщо ми приймемо зміни, то ми одночасно маємо прийняти і пункти, напрацьовані в результаті Мінських домовленостей, які спочатку мають бути виконані стороною-агресором.

Безперечно, виключно військовим шляхом конфлікт на Донбасі вирішити неможливо. Я не маю сумніву, що при потребі українські Герої можуть дійти до кордону з Росією, але що далі – наступати до Москви, Уралу або Махачкали? Адже ми пам’ятаємо минулий рік, коли російські «гради» атакували наших військових з території Російської Федерації… Тож наразі важко передбачити до якої межі необхідно наступати українській армії, щоб зупинити агресора.

Ми маємо визнати, що конфлікт можна вирішити лише комплексом заходів: військовим шляхом, шляхом політичних домовленостей та економічних санкцій проти держави-агресора.

Тому я вимушений виступати за Мінські домовленості, але приймати відповідні поправки до Конституції не можна доти, доки російська сторона не почне виконувати декларовані умови – припинити обстріли та вивести війська.

Разом з тим, ми маємо дотримуватись рамок законодавства і Регламенту, тому повинні були знайти вихід з цієї ситуації.

Тож ми дійсно змінили відповідний пункт Регламенту, правовим шляхом відтермінувавши голосування, але не змінивши при цьому жодної коми або крапки у самій Конституції, що нівелює всі крики щодо «конституційного перевороту», які лунають зі сторони окремих політиків.

Повторюю, ми зможемо прийняти відповідні зміни до Конституції лише тоді, коли російська сторона виконає свою частину домовленостей по звільненню окупованої частини Донбасу. В такому випадку в парламенті буде триста голосів для прийняття змін.

 

Як Ви ставитесь до так званого «особливого статусу» Донбасу, про який так багато говорять? Чи варто Україні йти на такий ризикований крок, який може мати далекосяжні наслідки для держави?

 

Подібні фейкові терміни виникають завдяки тому, що переважна кількість наших громадян не читають офіційні ресурси, а віддають перевагу джерелам у ЗМІ, які пояснюють ті чи інші факти, відстоюючи думку тієї чи іншої політичної сили. Або борючись за читацьку аудиторію перекручують факти, свідомо роблячи їх «скандальними».

Саме словосполучення «особливий статус» – це винятково надумана російська технологія, покликана дискредитувати українську владу і зменшити довіру до неї, тим самим розхитуючи ситуацію всередині держави. Адже Росія давно зрозуміла, що військовим шляхом Україну здолати не вийде.

Насправді ні про який «особливий статус» не йде мова. Мова йде про «особливості місцевого самоврядування» на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей, які регулюються окремим законом, поправки в який можна внести в будь-який момент. В самих змінах до Конституції немає жодного слова про те, як саме регулюватимуться «особливості місцевого самоврядування».

Але деяким політикам, ура-патріотам та російській п’ятій колоні вигідно нівелювати довіру до української влади за допомогою підміни понять і поширення дезінформації.

Самі ж зміни до Конституції, як я вже зазначав, пропонують лише реалізацію мирного плану. Реалізація «особливостей місцевого самоврядування» можлива лише виключно у випадку виконання російською стороною ряду вимог, серед яких відведення важкого озброєння, відновлення контролю над українським кордоном, повернення українських законів та української влади на окуповані нині території, повернення заручників, притягнення до відповідальності терористів, які скоїли тяжкі злочини та, врешті-решт, проведення на тій території виборів за участі виключно українських політичних партій.

Лише за таких умов можливо буде говорити про «особливості місцевого самоврядування». А доки російська сторона не виконає ці пункти – ні про які зміни не може бути й мови.

 

Чи поділяєте Ви думку окремих політиків та експертів про те, що замість «особливого статусу» нині окупованих територій варто було б навпаки, посилити ставлення до ОРДЛО, включно зі створенням там певної «фільтраційної зони»?

 

Так, я жорстко ставлюсь до тих, хто порушував українське законодавство, стріляв в українських громадян, на руках кого тяжкі злочини, зокрема смерті українських військових та мирних жителів. Звісно, такі люди мають понести суворе покарання.

Але хочеться спитати в ура-патріотів, які говорять про більш жорстокі заходи та створення «фільтраційних зон» на окупованих нині територіях, про те, як вони спочатку пропонують повернути ці території під український прапор?

 

Що, на Вашу думку, стоїть за останніми заявами прем’єр-міністра Арсенія Яценюка щодо корупції у вищих ешелонах влади? Чи може це свідчити про непереборні протиріччя в існуючій «де-юре» коаліції?

 

Ні для кого не є секретом той факт, що криза у відносинах між гілками влади дійсно існує. Існує криза між парламентом і урядом, між президентською гілкою влади та прем’єром. Криза існує через популізм, через важку ситуацію в країні та через повільний плин реформ.

І корупція дійсно існує. Існує не лише в найвищих ешелонах влади і взагалі не лише у владних структурах. Адже питання корупції лежить не тільки в площині законодавчій, а й у площині менталітету нашого суспільства, представники якого не завжди хочуть діяти по закону, натомість намагаючись вирішити свої питання за допомогою грошей.

Тож питання не тільки в одному чиновнику, який краде тисячі, питання і у тисячах людей, які платять сотні гривень, щоб уникнути штрафів або прискорити вирішення власних проблем.

Інше питання: як продуктивно боротись із корупцією?

За 2015 рік напрацьована потужна законодавча база і де-юре створені такі органи як НАБУ, Національне бюро розслідувань, Національне агентство з питань запобігання корупції та інші структури. Питання в тому, що окрім НАБУ інші структури де-факто ще не запущені.

З одного боку можна говорити про гальмування і затягування процесу, з іншого ми розуміємо, що проведення конкурсів, відбір кадрів та розробка механізмів потребують часу.

Я покладаю великі сподівання на 2016 рік. Усі ці структури мають запрацювати і показати результат саме в нинішньому році.

Разом з тим ми маємо реформу в прокуратурі і бачимо, як вже звільнені сотні прокурорів. Ми бачимо як проходить переатестація всіх працівників Національної поліції. Нині десять тисяч суддів мають також пройти переатестацію, основним пунктом якої буде перевірка відповідності рівня доходу рівню витрат.

Разом з тим маємо потужний саботаж та протидію, адже прокурори, судді та силовики не останні люди в цьому суспільстві і вони, маючи свій вплив і зв’язки, зазвичай не мають бажання розлучатись із нагрітими місцями.

Якщо говорити про Запоріжжя – то і тут ми бачимо явний саботаж по лінії обласної прокуратури та Національної поліції.

Зрештою, якщо дивитись на подібні реформи та на те, як тяжко вони просувались у європейських державах, наприклад у Польщі, то варто звернути увагу на те, що в цій країні реформування тривало п’ять років і проходило дуже болісно. Лише за п’ять років реформ Польщі вдалось вийти з кризи і побачити позитивні результати. До того ж в роки проведення реформ у Польщі не було війни.

Повторюсь, в 2015 році ми законодавчо підготували зміни і їх повноцінне втілення, це лише питання часу. Впевнений, що 2016 рік і стане роком змін. Вірю, що ми досягнемо результату, адже наразі не маємо іншого вибору, маючи колосальний запит на зміни у суспільстві.

 

Який ступінь нерозуміння між партнерами в коаліції? За таких умов, чи існує ймовірність дострокових парламентських виборів, і якщо «так», то коли вони можуть відбутись?

 

Наразі коаліція домовляється про встановлення правил гри і доопрацювання коаліційної угоди, бо за півтора роки змінилась економічна, політична та військова ситуація в країні. Якщо коаліції вдасться прийти до консенсусу, то, звісно, нинішнє скликання парламенту продовжить роботу. Якщо ж не вдасться напрацювати спільні правила гри та домовитись про відповідальність за спільні результати, то, вірогідно, позачергові вибори відбудуться.

Як голова Запорізької міської організації Партії «Солідарність» – Блок Петра Порошенка» я впевнений, що у випадку виборів ми покажемо гарний результат, адже місцеві вибори засвідчили, що наша політична сила електорально об’єднує всю територію України.

Інше питання – наскільки доцільно взагалі проводити парламентські вибори, адже це чергова витрата великої кількості бюджетних коштів та, зрештою, кардинально нічого не змінить.

Бо виходячи з соціологічних досліджень розстановка сил в новому парламенті майже не зміниться. Звичайно, в складі якоїсь фракції виявиться на декілька депутатів менше, а в складі іншої – на декілька більше, але загальної картини це не поміняє.

Тож, гадаю, вирішення проблеми не в перевиборах, а в напрацюванні спільних правил гри та налагодженні діалогу вже сьогодні.

 

Як стало відомо, 16 лютого прем’єр Арсеній Яценюк буде звітувати перед Верховною Радою. Чого очікують від розмови з прем’єром у «Блоці Петра Порошенка», і які запитання до Яценюка є у пропрезидентської політичної сили?

 

Я не можу відповідати за всю пропрезидентську силу, адже не є її лідером. Натомість я можу відповісти на запитання – які у мене є питання до Яценюка?

Серед цих питань – швидкість проведення реформ, яка явно не відповідає виклику суспільства. Та й зрештою хотілось би бачити чіткий графік проведення реформ з конкретними термінами.

Також хотілось би щоб Прем’єр-міністр прокоментував постійні звинувачення в корупції як на місцях, так і в центрі.

Як у депутата Верховної Ради в мене є запитання щодо бюджету на 2016 рік. Зокрема чому проект бюджету був поданий до парламенту безпосередньо перед новим роком, в той час як має бути поданий ще у вересні, що фактично не дало можливості детально проаналізувати бюджет.

І тому депутатів поставили перед вибором – бути популістами і не голосувати за нинішній бюджет, лишивши країну без нього, або проголосувати виключно для того, щоб прийняти, а потім в ручному режимі, протягом року займатись внесенням необхідних поправок.

Відповідальність за це лежить саме на уряді, адже саме він готує і подає на розгляд Верховної Ради державний бюджет.

Загалом запитань багато, сподіваюсь, будуть і відповіді.

 

Дедалі частіше говорять про швидку відставку діючого Кабінету Міністрів. На Вашу думку, наскільки ймовірні такі прогнози?

 

Я є одним з небагатьох народних депутатів, які поставили свій підпис вимагаючи відставки уряду. Зокрема мій підпис стоїть в документі другим.

Така моя позиція викликана вищезгаданими питаннями, які лишаються без відповіді.

І я вважаю неприпустимим підхід нинішнього Прем’єр-міністра, який шантажує парламент стверджуючи, що у випадку його відставки Народний фронт вийде з коаліції і тим самим розвалить її.

Буде відставка чи ні – це питання можливості напрацювання спільних правил гри і доопрацювання спільної коаліційної угоди. Тут не стоїть питання прізвища Яценюка, питання в якості і термінах роботи. Чого наразі значною мірою бракує, як і звіту уряду за минулий рік, а значить і плану на наступний.

 

Які політсили можуть сформувати новий Кабмін?

 

Звичайно дане питання лежить в площині напрацювання спільної коаліційної угоди і тих політичних сил, які будуть входити до коаліції.

Разом з тим, в коаліції точно не буде тих політичних сил, депутати від яких голосували за «диктаторські закони» 16 січня. Це є принциповий пункт, прописаний у коаліційній угоді і він є незмінним.

Якщо говорити про конкретні прізвища, які сформують уряд, то я, звісно, хотів би і особисто буду наполягати на тому, щоб призначення на посади відбувались не за якимись партійними квотами, а за такими ознаками як професіоналізм та незаплямована репутація. Питання прізвищ є для мене другорядним.

 

Ви були одним з лідерів Євромайдану у Запоріжжі. Днями минуло два роки з моменту кривавого розгону запорізького Майдану. Що більш за все Вам запам’яталось із подій тих днів?

 

Запорізький Майдан був наймасовішим на південному сході України і одним з найбільш масових в державі загалом, про що не раз згадували центральні ЗМІ. Переважна більшість запоріжців вийшли на Майдан не стільки через питання євроінтеграції, скільки через питання кричущої корупції в органах місцевої влади та силових структурах, через доведення Запоріжжя до комунального колапсу та інших негативних факторів правління режиму Януковича з його «смотрящім» в нашому регіоні.

Сам факт потужного протесту запоріжців це вже один з найяскравіших і найприємніших спогадів часів Революції Гідності.

Разом з тим, особисто мені запам’яталась дата, про яку переважна кількість ЗМІ забуває. Всі роблять акцент на героїчному і одночасно трагічному дні кривавого розгону Майдану 26 січня, коли відбувся наймасовіший мітинг і найзатятіший опір режиму в Запоріжжі.

Разом з тим, по справжньому доленосним був наступний день – 27 січня.

Завданням минулої влади був терор, який вона реалізувала через розгін, залякування і подавлення протесту. Партія регіонів мала на меті грубою силою змусити людей не виходити на вулицю і свідченням тому служить кількість побитих і затриманих у вечір розгону.

Але їм це не вдалося. І це стало зрозумілим в той переломний день – 27 січня, коли після кривавого розгону протесту стало ясно, що в Запоріжжі є люди, яких не злякати побиттям або в’язницею. Вони все одно вийдуть і відстоюватимуть правду.

Саме тоді, 27 числа вийшли декілька сотень людей, які показали свою незламність.

Звичайно, була велика напруга, адже 27 числа я знав, що мене оголошено в розшук, багато активістів покинули Запоріжжя і коли я йшов на площу в той вечір, я розумів, що додому я сьогодні вже не повернуся. Була зрозуміла логіка тієї влади і саме тому важливо було вийти і показати силу духу. Показати, що ми не боїмось і нас не зламати.

Запам’ятався той недовгий мітинг, який відбувся перед лавами правоохоронців, які гриміли щитами, «тітушки» у дворах і завзяте виконання активістами Гімну України.

Зрештою як я і передбачав, додому я вже не потрапив, замість цього мене «чекав» ізолятор.

 

Два роки потому після згаданих подій влада у Запоріжжі належить ставленикам Ахметова. На Вашу думку, чого не вистачає місту, щоб не допустити реваншу «регіоналів»?

 

До 2004 року наше місто вважалось «червоним», адже переважна більшість виборних та призначених посад займали комуністи або вихідці з партійної школи.

Після 2004 року наш регіон вважався «біло-синім», «регіоналівським». І це ще раз підтверджує унікальність запорізького Майдану, який був найбільшим на південному сході, хоча зародився в індустріальному місті, яке електорально належало «регіоналам».

Чого лише вартий той факт, що Янукович булаву на своє президентство отримував на острові Хортиця, не в Донецьку, не в Луганську, а в Запоріжжі.

Якщо проаналізувати місцеві вибори 2010 року, то 70 відсотків отримали ті ж «регіонали», 15 відсотків – комуністи і лише невелику частку становили представники інших політичних сил.

Що ж ми бачимо зараз? Якщо ми ділимо все на біле та на чорне, то звісно, мером став Володимир Буряк, афілійований Опозиційним блоком. Але давайте подивимось які результати показали ті ж «регіонали», які вважають себе правонаступниками Партії Регіонів? Лише третину місць в Запорізькій міській раді.

Разом з тим близько половини депутатського корпусу склали представники демократичних сил.

Можемо говорити про те, що зима 2013-2014 року дійсно змінила нас, хоча, звісно, змінила не всіх. Адже ті громадяни, які виступали проти Майдану, навряд чи змінили свою думку в нинішніх умовах, тож є над чим працювати.

Також, на позаминулих виборах до парламенту на всіх міських округах перемогли представники Партії регіонів, на нинішніх виборах – на трьох округах перемогли представники пропрезидентської політичної сили і лише в одному окрузі перемогу отримав «вічний керівник Шевченківського району».

Тож якщо ми говоримо про тенденції, то в цілому вони достатньо позитивні.

 

Чи не здається Вам, що перемога Володимира Буряка на виборах мера Запоріжжя, і в цілому низька явка виборців на нещодавніх виборах свідчать про апатію найбільш активної та проукраїнської частини електорату в умовах, коли обіцяні новою владою реформи не призвели до покращення життя людей?

 

Маємо розуміти, що представники промислових гігантів, до яких належить Володимир Буряк, мають набагато більший фінансовий ресурс і мобілізуючий чинник серед працівників.

Свій потужний фінансовий ресурс вони використали на колосальну кількість зовнішньої реклами, а також на ту верству населення, яка потенційно була в їхньому електоральному полі.

Перемога нинішнього міського голови відбулась завдяки змобілізованим робітникам металургійного підприємства і людей похилого віку, які відвідували «благодійні обіди».

Ставка на старше покоління була вдалою, адже старі люди звикли ходити на вибори як на свято і є достатньо організованими виборцями.

В той же час ми спостерігаємо погану змобілізованість проукраїнського, проєвропейського виборця, до якого належить здебільшого молодь.

Саме це є основним завданням – робота з молоддю, яка флегматично ставиться до виборчого процесу, хоча здебільшого має патріотичні почуття та поділяє демократичні цінності.

Щодо швидкості реформування – я жодним чином не виправдовую уряд і вважаю, що реформи дійсно можна проводити швидше, як я вже, власне, і зазначав вище.

 

Однією з причин, що не сприяють підвищенню рівня підтримки влади, є той факт, що не понесли заслуженого покарання представники режиму Януковича. Чи згодні Ви з таким твердженням?

 

Звісно ж я згоден із цим твердженням. Ті люди, які стояли на Майдані – були найбільше зацікавлені у відновленні справедливості і покаранні усіх винних. Винних у корупції, у насильстві проти людей, зрештою винних у злочинному розгоні студентів, розстрілі Небесної сотні та інших неприпустимих злочинах.

На сьогоднішній день питання безкарності багатьох винних у всіх цих злочинах – обурює громадян. Та разом з тим, не можна казати, що в цьому напрямку нічого не зроблено.

Так, найбільш одіозні чиновники втекли з країни і перебувають в розшуку. На частину з них накладено міжнародні санкції. І я сподіваюсь, що в подальшому і вкрадені активи будуть повернені.

Якщо говорити про головних винуватців злочинів у Запоріжжі, то один – екс-голова ЗОДА – застрелився, другий, екс-голова обласної ради – отримав умовний термін, але справа триває бо прокуратура опротестувала вирок суду на більш жорсткий. Екс-мер Запоріжжя Олександр Сін був підданий політичній люстрації і наразі, коли триває аудит комунальних підприємств, я вірю, що по їх результату проти Сіна будуть відкриті кримінальні провадження.

Щодо силовиків, екс-голова запорізького ГУ МВС перебуває в розшуку, а керівний склад обласного і міського УМВС люстрований.

Але разом з тим ми стикаємось із саботажем, зокрема зі сторони нинішнього керівника обласної прокуратури. Прокурор Олександр Шацький особисто заявляв про притягнення до відповідальності всіх винних, але ані «тітушки», ані їх керівники – кримінальні авторитети – наразі не покарані, а справи навіть не відкриті. Тому я вже рік вимагаю звільнення обласного прокурора, адже бачу, що робота не ведеться.

Бачимо і саботаж зі сторони суддів, які випускають винних.

Проблема в тому, що людина сприймає владу цілісно, як таку. Але ж є різні гілки влади, зокрема судова і ми не можемо диктувати рішення судам. Натомість ми можемо законодавчо змінювати систему, що і робимо наразі, запроваджуючи переатестацію суддів.

 

Повертаючись до тематики російської агресії, хотілося б попросити Вас дати прогноз щодо того, чи можлива реінтеграція Криму та Донбасу, і в які терміни?

 

У вирішенні питання Донбасу ми маємо наразі конкретну мету – змусити Росію виконувати умови Мінських домовленостей. Адже як я вже зазначав – виключно військовим шляхом конфлікт вирішити неможливо.

Якщо вести мову про окупований Крим, то я впевнений, що завдяки вдалому проведенню реформ, євроінтеграції, а також тиску на Росію зі сторони світової спільноти ситуація в Україні значною мірою зміниться. І тоді, коли середня пенсія в нашій державі стане 200 євро, мешканці Криму самі зрозуміють, в якій державі вони хочуть жити.

Зрештою за останні місяці ми вже спостерігаємо невдоволення мешканців півострову, які в 2014 році радісно йшли на фейковий «референдум». Варто сказати, що в «русском мірє» холодильник нині перемагає телевізор, а все інше залежить від того, як швидко ми зможемо вивести Україну до гідного рівня життя.

 

Що слід зробити Україні для того, щоб країна відновила свою територіальну цілісність? Яких кроків необхідно вжити в економічній, інформаційній, гуманітарній та, можливо, військовій сфері?

 

Тиск міжнародної спільноти на Російську Федерацію має відіграти тут ключову роль. Але разом з тим ми маємо розуміти, що жоден іноземний солдат не стане гинути за Україну, ми самі маємо будувати свою армію і зміцнювати власну економіку, реалізовуючи реформи і показуючи позитивні тенденції європейській спільноті.

Ми домоглися значної переорієнтації ринків збуту товарів, зуміли зістрибнути з «газової голки» Росії і збільшити частку наших продуктів на ринок Євросоюзу в кілька разів. Це були кроки, які ми були вимушені зробити через агресію північного сусіда.

Нині все залежить від нас і я впевнений, що результати роботи не за горами.